Редагування Ієрархія суспільної небезпеки злочинів

Для того щоб створити право яке буде фундаментом справедливого суспільства необхідно створити систему відповідальності яка враховуватиме ступінь реальної суспільної небезпеки злочинних дій. На даний момент [[Кримінальний кодекс України]], як і багатьох інших країн, має систему покарань непропорційну до реальної суспільної небезпеки злочинів. Для виправлення цього потрібно визначити злочини з найбільшою суспільною небезпекою та призначити для них максимальне можливе покарання: довічне позбавлення волі з повною конфіскацією майна. Також потрібно створити механізми який максимально унеможливлює приховування таких злочинів з боку будь-яких третіх осіб (більш детально тема розглянута у статті [[Реформа судової системи з застосуванням Дилеми в'язня]]). 

==Злочини з найбільшою суспільною небезпекою==

===1. Злочини проти правосуддя вчинені суддями - ухвалення неправосудних рішень.=== 
Даний тип злочинів руйнує саму основу держави. Якщо судова гілка влади є зіпсованою/корумпованою (від лат. corrumpere — псувати) перестає діяти будь-яке законодавство, держава руйнується з середини, безкарними лишаються інші найтяжчі злочини. Це призводить до допустимості державної зради, узурпації влади, вбивств, тотального зубожіння країни. Саме злочини проти правосуддя є діяннями з найвищим ступенем суспільної небезпеки. Судова гілка влади є найбільш захищеною з правової точки зору, так і має бути, але водночас відповідальність представників судової влади має бути найвищою.

===2. Злочини проти свободи слова та свободи думки (навмисна пропаганда й маніпуляція суспільною свідомістю)===
Даний різновид є другим за ступенем суспільної небезпеки після злочинів проти правосуддя. Системна маніпуляція інформаційним простором прокладає шлях до узурпації влади, війн, геноцидів та масових порушень прав людини. Прикладами наслідків такої діяльності є пропагандистські кампанії СРСР, Третього рейху, сучасної Російської Федерації, радіо «RTLM» у Руанді тощо.

Щоб запобігти використанню цього складу злочину для придушення законної свободи слова, необхідно чітко визначити його елементи.

*'''Об’єктивна сторона''': умисний, організований і повторюваний вплив на інформаційний простір, що має на меті:
 
:– цензуру або блокування поширення суспільно значущих фактів шляхом підкупу, залякування чи іншого тиску на журналістів, блогерів або лідерів громадської думки;  
:– створення систем для замовчування важливої інформації або поширення завідомо неправдивих відомостей;  
:– створення чи експлуатацію алгоритмів соціальних мереж, налаштованих на замовчування суспільно значущих фактів чи пріоритизацію дезінформації;  
:– розповсюдження прихованих соціальних чи політичних наративів під виглядом комерційної реклами;  
:– координацію медійних або бот-мереж для масового тиражування дезінформації, здатної істотно вплинути на громадську думку, безпеку, виборчі процеси чи функціонування державних інституцій.

*'''Суб’єктивна сторона''': прямий умисел; винна особа усвідомлює неправдивість (викривленість) поширюваних даних і передбачає наслідки у вигляді введення громадськості в оману.

*'''Суб’єкт злочину''': особи, які володіють або контролюють інструменти масового впливу та використовують їх усупереч праву суспільства на достовірну інформацію, зокрема  
:– власники, керівники та бенефіціари ЗМІ, телекомунікаційних платформ і соціальних мереж;  
:– посадові особи органів державної влади чи місцевого самоврядування, що організовують або фінансують відповідні дії;  
:– керівники технологічних центрів («ботоферм»), які займаються таргетованим розповсюдженням дезінформації;  
:– керівники аналітичних або рекламних структур.

Слід окремо зафіксувати, що ні в якому разі '''не''' можуть бути суб’єктами цього злочину журналісти, блогери й пересічні громадяни, які висловлюють власні думки чи цитують погляди інших — навіть якщо висловлювання є хибними, неточними або образливими — за умови відсутності їхньої участі в організації та керуванні системами маніпулятивного впливу. Не є предметом злочину сам факт створення чи поширення недостовірних відомостей; предметом є саме організація системи (у тому числі електронної) приховування суспільно значущих фактів або поширення дезінформації шляхом цілеспрямованого, координованого та повторюваного впливу на інформаційний простір.

'''Кваліфікуючі ознаки''' (обтяжуючі обставини):  
:1. Використання службового становища або державних/комунальних ресурсів для організації системи маніпулятивного впливу.  
:2. Фінансування чи координація дій з-за кордону, спрямовані на підрив національної безпеки або територіальної цілісності держави.  
:3. Створення та експлуатація автоматизованих алгоритмів або бот-мереж, що забезпечують масове охоплення аудиторії та приховують факт керованої дезінформації.  
:4. Вплив на результати виборів, референдумів чи інші фундаментальні демократичні процеси.  
:5. Використання значних матеріальних ресурсів для поширення прихованих наративів через комерційну рекламу.  
:6. Повторне вчинення злочину або участь у стійкому організованому угрупованні, яке спеціалізується на маніпуляції інформацією.  
:7. Підкуп, примус або погрози на адресу журналістів, науковців чи інших професіоналів з метою замовчування суспільно важливої інформації.

===3. Узурпація влади або фальсифікація суспільного волевиявлення===
Як і два попередні види, цей злочин належить до найбільш суспільно небезпечних і має передбачати максимальне покарання — довічне позбавлення волі з повною конфіскацією майна. 

*'''Суб’єкт злочину''':* організатори фальсифікації результатів голосування чи системного підкупу виборців — посадові особи, керівники виборчих штабів, фінансисти або інші координатори схеми.

'''Не''' є суб’єктами: пересічні виборці та члени дільничних чи окружних виборчих комісій, навіть якщо вони стали учасниками підкупу виборців.

===4. Державна зрада=== 
Четвертий із найтяжчих злочинів проти суспільства та національної безпеки; як і попередні карається довічним позбавленням волі з повною конфіскацією майна.

*'''Об’єктивна сторона''':* умисні дії або умисна бездіяльність, що завдають шкоди суверенітету, територіальній цілісності, обороноздатності чи державній безпеці, зокрема  
:– передача чи збирання в інтересах іноземної сторони відомостей, що становлять державну таємницю;  
:– невжиття належних заходів для захисту державного кордону, підтримання обороноздатності та забезпечення територіальної цілісності;  
:– свідоме приховування інформації про підготовку збройного нападу або інший акт агресії;  
:– організація чи участь у підривній діяльності проти України;  
:– розкрадання або незаконне відчуження озброєння, техніки, фінансових і матеріальних ресурсів, призначених для оборони держави.

*'''Суб’єктивна сторона''':* прямий умисел, а також умисне невиконання службового обов’язку з усвідомленням небезпечних наслідків для держави.

*'''Суб’єкт злочину''':*  
:– керівники органів державної влади та місцевого самоврядування;  
:– офіцери Збройних сил України;  
:– офіцери й керівники правоохоронних органів.
:– керівники підприємства котрі виконують оборонні замовлення.

'''Не''' підпадають під цей склад громадяни, які не перебувають на публічній службі у якості керівника чи військовій службі у якості офіцера; їхня відповідальність визначається іншими нормами кримінального права.