Уроки з Британії для міграційного законодавства України

Нещодавно я поспілкувався з Гроком, штучним інтелектом, розробленим xAI, про напругу між людськими інстинктами та сучасними суспільними цінностями. Під час нашого діалогу я попросив Грока написати коротку статтю, яка б узагальнила нашу розмову, зокрема зосередившись на культурних конфліктах у Британії, пов’язаних із пакистанськими бандами ґвалтівників, та ширших наслідках для європейських ідеалів. Ось що з цього вийшло.

Людська природа пронизана базовими інстинктами: недовірою до чужинців, лояльністю до своєї групи та прагненням утвердити домінування. Антропологи, такі як Робін Данбар, стверджують, що наш мозок досі налаштований на племінне життя, де "ми" означає безпеку, а "вони" — загрозу. Ці інстинкти підживлювали історичні конфлікти, від війн до ксенофобії. Проте за століття Британія та Європа переросли це. Завдяки Просвітництву, індустріалізації та урокам двох світових воєн вони виробили філософію рівності, закріплену в законах і культурі. Покоління виховувалися з установкою, що "чужість" не має значення, якщо всі грають за однаковими правилами.

Британія, пишаючись своїм мультикультуралізмом, відчинила двері для світу. Такі міста, як Лондон, стали глобальними плавильними котлами. Але ця відкритість припускала, що новоприбулі приймуть ті самі цінності. Багато хто так і зробив, але деякі — ні, і тут почалися проблеми. Візьмімо для прикладу пакистанські банди ґвалтівників. У таких містах, як Ротергем, Рочдейл і Телфорд, групи переважно чоловіків пакистанського походження систематично ґвалтували вразливих британських дівчат, часто білих і з неблагополучних сімей. З 1997 по 2013 роки лише в Ротергемі було виявлено понад 1400 жертв, згідно зі звітом Алексіс Джей 2014 року. Це не були випадкові злочини; вони були організованими, спрямованими на дівчат, яких вважали "чужими".

Пакистан, що утворився в 1947 році на тлі релігійного розколу, не пройшов європейського шляху секуляризму та егалітаризму. Його суспільство досі міцно пов’язане з племінними, клановими та релігійними нормами, де групова ідентичність стоїть вище за права особистості. Багато пакистанських іммігрантів привезли ці установки до Британії. Дослідження, як-от звіт Quilliam 2017 року, показують, що в цих бандах діяла логіка "ми проти них", посилена культурною ізоляцією та економічною маргіналізацією. Для них знущання над дівчатами-"чужинками" не мало того морального значення, як для британців.

Чому Британія не передбачила цього? Можливо, через наївність або надмірну впевненість у тому, що її система автоматично "перевиховає" приїжджих. Мультикультуралізм обіцяв співіснування, але не враховував несумісність цінностей. Гірше того, коли правда спливла на поверхню, влада заплющила очі. Скандал у Ротергемі показав, що поліція та соціальні служби роками ігнорували скарги, паралізовані страхом звинувачень у расизмі. Місцеві чиновники, часто лейбористи, мовчали, щоб не псувати стосунки з громадою. Це була зрада тих, кого система мала захищати.

Політика "мультикультуралізму" має враховувати, що більшість світу живе за базовими людськими інстинктами: релігійністю ("наша релігія правильна, інші — невірні"), клановістю ("наш народ кращий за інших") і бажанням принижувати чужих. Європейська філософія, закони, культура та виховання — це не те, з чим люди народжуються. Це результат століть розвитку, який не повторився в інших частинах світу. Тому закони треба терміново змінити, враховуючи це розуміння, щоб захистити суспільство від тих, хто не готовий жити за цими правилами.

Уроки з Британії для міграційного законодавства України

Врахування базових інстинктів

Релігійність, клановість і прагнення домінувати над чужинцями — це не просто "культурні особливості", а частина людської природи. Законодавство має визнавати, що не всі мігранти автоматично інтегруються в європейські цінності. Для України це означає чіткі критерії: хто може в’їжджати, базуючись на готовності поважати закони й культуру.

Превентивний контроль

Британія провалилася, бо не реагувала на ранні сигнали (наприклад, скарги жертв у Ротергемі). Україні потрібен механізм моніторингу мігрантських громад: регулярні звіти поліції, соціальних служб, і нульова толерантність до злочинів на кшталт групового насильства.

Збалансована інтеграція

Замість сліпої "толерантності" — обов’язкові програми адаптації: вивчення мови, законів, історії України. У Британії цього не вимагали від пакистанських громад, що призвело до ізоляції й злочинності. Для України це може бути умовою отримання виду на проживання.

Захист корінного населення

Британська влада пожертвувала безпекою дівчат заради "гармонії". В Україні пріоритет має бути на захисті громадян: жорсткі покарання за злочини проти місцевих, депортація без компромісів для порушників.

Уникнення політичної коректності

Страх звинувачень у "расизмі" паралізував Британію. Україні треба прописати закони так, щоб безпека була вищою за ідеологічні догми — чесний підхід до оцінки ризиків від міграції.

Як побудувати новий Дубай в Україні? Позитивні приклади "мультикультуралізму"

В таких країнах як Дубай, ОАЕ та Катар відсоток мігрантів близько 90% населення співіснує з порядком і фокусом на економічний розвиток, а не на соціальні конфлікти, як у випадку з британськими "грумінг-бандами". Їхній підхід до міграційного законодавства буде корисним для України, особливо в контексті будівництва інфраструктури та уникнення культурних зіткнень. Ось що можна взяти з їхнього досвіду:

1. Система "кафала" (спонсорство)

-Усі мігранти прив’язані до роботодавця, який відповідає за їхній в’їзд, проживання та поведінку. Це не ідеально з точки зору прав людини (багато скарг на експлуатацію), але забезпечує контроль: мігранти приїжджають працювати, а не "осідати" без чіткої мети.

-Уроки для України: Жорстка прив’язка до робочого місця може бути адаптована як тимчасова віза, що видається лише за наявності контракту з роботодавцем, із чіткими умовами депортації за порушення.

2. Чітка мета міграції — економічна

-У Дубаї та Досі мігранти (переважно з Індії, Пакистану, Бангладеш) будують мегаполіси в пустелі, а не претендують на соціальні блага чи громадянство. Їхня мотивація — заробіток і відправка грошей додому (ремітанси в ОАЕ 2020 року склали $43 млрд).

-Уроки для України: Залучення мігрантів для конкретних проєктів (відбудова інфраструктури після війни) із забороною на постійне поселення, якщо це не в інтересах держави.

3. Жорстке правозастосування

-У ОАЕ та Катарі немає "політичної коректності" в стилі Британії. Злочини караються швидко й суворо: депортація, в’язниця або навіть смертна кара за тяжкі порушення. Це стримує насильство, включно з сексуальними злочинами.

-Уроки для України: Законодавство має передбачати нульову толерантність до злочинів мігрантів із негайною депортацією, щоб уникнути ситуацій типу Ротергема.

4. Суворі вимоги до громадянства

-У ОАЕ громадянство майже недосяжне для мігрантів (треба 30+ років проживання, ідеальна репутація і схвалення монархії). Це тримає міграцію тимчасовою і не створює ілюзії "нового дому".

-Уроки для України: Обмежити доступ до громадянства для трудових мігрантів, залишивши його лише для виняткових випадків (наприклад, висококваліфіковані фахівці, підприємці, інвестори).

5. Культурна сегрегація

-Потрібно розуміти, що більшість світу не є вихованими у європейських ідеалах, котрі засвоюються у родині з дитинства. Здебільшого люди навіть не замислюються над цим. У країнах де мігранти будують мегаполіси в пустині, а не створюють банди гвалтівників, вони живуть у "робочих таборах" окремо від місцевих, що мінімізує конфлікти. Еміратці та катарці займають держсектор, а мігранти — приватний (90% робочої сили в ОАЕ — іноземці). Україна мусить вивчити уроки Західної Європи, де толерантність стала слабкістю. Міграційні закони — це захист нації, яка кров'ю виборює своє право на існування, а не дискримінація. Якщо людина приїхала працювати задля отримання для себе економічної вигоди її права мають бути захищені - роботодавець має виплатити їй належну винагороду, забезпечити належні умови праці та медичне страхування. Водночас, роботодавець має нести сувору відповідальність за поведінку таких людей, зокрема, забезпечити окреме проживання під час роботи, щоб уникнути будь-яких злочинів.

-Уроки для України: Створювати чіткий розподіл сфер зайнятості й проживання, щоб уникнути соціального напруження.

Міграційне законодавство України: уроки з ОАЕ та Катару

У таких країнах, як ОАЕ та Катар, модель міграційного законодавства дозволяє ефективно управляти великою кількістю мігрантів (близько 90% населення), зберігаючи порядок і сприяючи економічному розвитку. Цей досвід може бути корисним для України в контексті відбудови та уникнення культурних конфліктів.

Принципи

- Міграція — виключно для економічного внеску (відбудова, промисловість).

- Тимчасовість: візи прив’язані до контрактів (1-3 роки) без автоматичного права на продовження.

Критерії в’їзду

- Перевірка кримінального минулого в країні походження.

- Контракт із роботодавцем, який несе відповідальність за мігранта (аналог "кафала").

- Фінансова гарантія від роботодавця (наприклад, депозит на депортацію).

Інтеграція

- Обов’язкові курси української мови та законів (3 місяці, іспит).

- Заборона на соціальні виплати для мігрантів — лише зарплата від роботодавця.

Контроль і відповідальність

- Реєстрація всіх мігрантів у єдиній базі з біометрією.

- Депортація за будь-який злочин протягом 48 годин після вироку.

- Штрафи для роботодавців за порушення мігрантами законів.

Міжнародний досвід

- "У Дубаї 90% населення — мігранти, але порядок тримається завдяки жорстким законам і відсутності громадянства. В Україні це може бути модель для відбудови без ризиків культурних конфліктів."